АРБІТРАЖНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Рішення
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2001 Справа N <...>
( Додатково див. Коментар від 16.05.2001 )
Арбітражний суд Харківської області в складі:
головуючого судді <...> за участі представників:
позивача - <...>
відповідача - <...>
Розглянувши справу щодо позову: ТОВ <...>, м. Харків
До ДПІ в <...> районі м. Харкова про визнання недійсним рішення
установив:
Позивач просить визнати недійсним рішення відповідача від
ХХ.ХХ.2001 р. N <...> про донарахування податків і застосування
фінансових санкцій.
Відповідач проти позову заперечує, посилається на
необгрунтованість вимог позивача, відповідність рішення, що
заперечується, вимогам законодавства.
Розглянувши матеріали справи, суд установив, що підставою
ухвалення рішення, що заперечується, послужив акт перевірки
позивача працівниками відповідача від ХХ.ХХ.2001 р. N <...>, у
якому зроблено висновки про те, що з боку позивача мають місце
порушення податкового законодавства, а саме:
1. Необгрунтоване включення до складу валових витрат вартості
ремонту орендованого приміщення на суму 1500 грн.
2. Заниження сум ПДВ через неправомірне застосування нульової
ставки при організації транспортних перевезень.
3. Не в повному обсязі нарахований збір до Державного
інноваційного фонду.
При дослідженні поданих доказів суд узяв до уваги таке.
1. Щодо донарахування податку на прибуток. Відповідач вважає,
що у разі поліпшення об'єкта оренди (у даному випадку ремонту)
відповідно до п.п. 8.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" на суму витрат на поліпшення
позивач повинен створити балансову вартість відповідної групи
основних фондів. Тому з боку позивача має місце необгрунтоване за
стосування п.п. 8.3.7 того ж Закону, тому що цей пункт стосується
амортизації власних засобів підприємства, а не орендованих. Доводи
відповідача не можуть бути визнані обгрунтованими.
По-перше, п.п. 8.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" не містить положення про
обов'язковість створення балансової вартості відповідної групи
основних фондів, а лише вказує на можливість створення такої.
Отже, створення балансової вартості відповідної групи основних
фондів є правом позивача, а не обов'язком, і той факт, що це право
не реалізоване, не є підставою відповідальності.
По-друге, факт того, що позивачем понесено витрати з ремонту
орендованого приміщення в сумі 1500 грн., відповідачем не
оспорюється. Визначенням у справі від ХХ.ХХ.2001 р. у відповідача
були витребувані письмові пояснення про на явність підстав
донарахування податку на прибуток на суму витрат з ремонту
основних засобів. У поясненнях від ХХ.ХХ.2001 р. відповідач знову
посилається на обов'язковість створення балансової вартості. Суд
вважає, що виходячи зі змісту ст.ст. 4, 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств", витрати з
ремонту орендованого приміщення не можуть бути об'єктом
оподаткування і донарахування на суму витрат податку на прибуток
необгрунтоване.
2. Щодо заниження сум ПДВ на <...> грн. через неправомірне
застосування нульової ставки при організації транспортних
перевезень.
В акті перевірки, у відгуку на позов і в поясненнях від
ХХ.ХХ.2001 р. відповідач посилається на необгрунтоване
застосування позивачем нульової ставки ПДВ при здійсненні
транспортних перевезень вантажів митною територією України без
перетинання державного кордону, що є порушенням п.п. 6.2.4 ст. 6
Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до цього пункту операції платників з надання
транспортних послуг з перевезення вантажів за межами митного
кордону України, а саме: від пункту проведення митних процедур із
випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи
внутрішні митниці) до пунктів за межами державного кордону України
обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Згідно з наданими для
перевірки документами підтвердження перетинання вантажами митного
кордону України немає.
Докази відповідача не можуть бути визнані обгрунтованими.
До матеріалів справи додано договір позивача з Південною
залізницею (далі - ПЗ) від ХХ.ХХ.2001 р. N <...>. Відповідно до
розділу 2 цього договору ПЗ зобов'язується надавати позивачу
транспортні послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідно
до Статуту залізниць і Правил перевезень вантажів.
За перевезення вантажів позивач зобов'язаний
здійснити оплату за встановленими тарифами, договірними тарифами,
штрафи і додаткові збори. Представник позивача в засіданні
пояснив, що оплата здійснювалася за встановленими тарифами. Крім
того, оплата здійснювалася на підставі документів, оформлених ПЗ,
що самостійно визначала характер перевезень (внутрішні чи за
межами митної території України), і залежно від цього робила чи не
робила нарахування ПДВ. Таким чином, у цих господарських операцій
позивача послуги робить ПЗ, що, у силу ст. 2 Закону України "Про
податок на додану вартість", і є платником податку.
З поданих матеріалів (договір від ХХ.ХХ.1999 р. N <...>),
випливає, що позивач надає третім особам послуги
транспортного-експедиційного обслуговування при перевезеннях
вантажів залізничним транспортом, до переліку яких, крім інших,
входить і здійснення розрахунків із залізницею. Ці послуги для
позивача є об'єктом оподаткування й у засіданні представник
відповідача підтвердив, що за даними господарськими операціями ПДВ
нараховано і сплачено у повному обсязі.
Суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави
для донарахування ПДВ і застосування щодо цього донарахування
фінансових санкцій.
3. Щодо нарахування збору до Державного інноваційного фонду.
В акті перевірки відповідач указує на те, що збір до
Державного інноваційного фонду є обов'язковим неподатковим
платежем згідно ст.ст. 1, 14 Закону України "Про систему
оподаткування". Відповідно до п. З ст. 9 цього Закону
платник обов'язкового платежу зобов'язаний сплачувати належні суми
обов'язкового платежу у встановлені законами термін. Однак
законами України терміни сплати збору до Державного інноваційного
фонду не встановлено. Стосовно цього збору діяла постанова КМУ
"Про створення Державного інноваційного фонду" від 18.02.92 р. N
77, що на момент проведення перевірки і складання акта
втратила чинність. Згідно зі ст. 92 Конституції України
виключно законами України встановлюються системи
оподаткування, податки і збори.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування", механізм сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) ... не можуть встановлюватися чи
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Згідно з п. 1 Закону України "Про порядок встановлення ставок
податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів
податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від
14.10.98 р. ставки загальнодержавних податків і зборів
(обов'язкових платежів), інші елементи податкових баз, а також
пільги щодо оподатковування встановлюються чи змінюються виключно
законами України з питань оподаткування.
Постановою Верховної Ради України від 24.12.98 р. "Про
застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування
України" встановлено, що будь-які нормативно-правові
акти, що мають силу закону і видані з порушенням вимог Закону
України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів
(обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а так
само пільг щодо оподаткування" від 14.10.98 р., якими
збільшувалися ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) чи
змінювалися об'єкти оподаткування... не застосовуються в частині,
що суперечить Закону України "Про порядок встановлення ставок
податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів
податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" з моменту їх
видання і не підлягають виконанню платниками податків і зборів
(обов'язкових платежів). Цією ж постановою (пункт 3) Кабінету
Міністрів України пропонувалося провести свої нормативно-правові
акти у відповідність до Закону України "Про порядок встановлення
ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів
податкових баз, а також пільг щодо оподаткування".
Отже, законодавством України визначено, що встановлення чи
зміна податків і зборів, механізму стягування (частиною якого є
строк), здійснюються винятково законами України з питань
оподаткування. Постановою Кабінету Міністрів України
такі повноваження не надані. На підставі викладеного суд вважає,
що відповідач не мав права керуватися постановами Кабінету
Міністрів України.
Не може бути визнано обгрунтованим посилання відповідача на
Закон України "Про державний бюджет України на 2000 рік".
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про систему
оподаткування" і ст. 28 Закону України "Про бюджетну
систему" Закон про Державний бюджет України не може
встановлювати нові, скасовувати чи змінювати діючі податки, збори
чи інші обов'язкові платежі. Згідно з п. 2 ст. 6 Конституції
України органи законодавчої, виконавчої та судової
влади здійснюють свої повноваження у встановлених чинною
Конституцією межах і відповідно до законів України, тому
встановлення Законом України "Про державний бюджет України на 2000
рік" ставки збору до Державного інноваційного фонду суперечить
вимогам зазначених раніше законів.
Згідно з абз. 2 ст. 4 АПК України арбітражний суд
не застосовує акти державних органів, якщо ці акти не відповідають
законодавству України.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів
України від 21.01.93 р. N 8-93 "Про стягнення не внесених
у строк податків і неподаткових платежів" по закінченні
встановлених термінів сплати відповідних платежів невнесена сума
вважається недоїмкою і стягується з нарахуванням пені. Однак
жодним законом термін сплати інноваційного збору не встановлено.
Таким чином, сума несплаченого збору не може вважатися недоїмкою і
на цю суму не може нараховуватися пеня, оскільки терміни сплати
збору не встановлені, то і порушити їх неможливо.
На підставі викладеного суд вважає, що донарахування позивачу
збору до Інноваційного фонду і нарахування пені зроблено
необгрунтоване.
За даних обставин вимоги позивача підлягають задоволенню,
керуючись ст.ст. 49, 82-85 АПК України
В И Р І Ш И В:
Визнати недійсним рішення ДПІ в <...> районі м. Харкова від
ХХ.ХХ.2001 р. N <...> про донарахування ТОВ <...> м. Харкова
податків і застосування фінансових санкцій.
Стягнути з рахунка ДПІ в <...> районі м. Харкова на користь
ТОВ <...> м. Харкова 85 грн. мита. Видати наказ.
Суддя <...>
Матеріал підготував економіст-аналітик
Видавничого будинку "Фактор"
Д. Винокуров
Надруковано: "Податки та бухгалтерський облік",
N 56 (405), 12.07.2001.
|
