ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Справа Маттоціа проти Італії
У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 25 липня 2000 року у
справі Маттоціа проти Італії, Європейський Суд з прав людини (далі
- Суд) постановив, що мало місце порушення ч. 1 та п. п. "a" і "b"
ч. З ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини
(далі - Конвенція) щодо права на справедливий судовий
розгляд, а також ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на розгляд справи
впродовж розумного строку. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд
присудив сплатити заявнику 27000000 лір як компенсацію моральної
шкоди та 15000000 лір як відшкодування судових витрат.
Обставини справи
Заявник, пан Массіміліано Маттоціа, є громадянином Італії,
народився у 1964 році і зараз проживає у м. Гюліанелло (Латіна,
Італія). Він працював водієм автобуса, який належав школі для
дітей-інвалідів у Римі. 12 червня 1990 року вироком суду заявника
було визнано винним у вчиненні згвалтування розумово відсталої R.
1964 року народження, яка була однією з учениць згаданої школи.
Обвинувальний вирок суду першої інстанції було залишено без змін
апеляційним судом. Причому час та місце вчинення злочину були
змінені на інші.
Зміст рішення Суду
Заявник стверджував, що його права на справедливий судовий
розгляд та на слухання справи впродовж розумного строку,
передбачені ч. 1 та п. п. "a" і "b" ч. З ст. 6, а також ч. 1 ст. 6
Конвенції відповідно, були порушені.
Суд комплексно проаналізував справедливість судового
розгляду, включаючи спосіб отримання доказів. Він нагадав, що
обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально
проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти
матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для
висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто
юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності"
інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної
справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані
обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння
останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є
необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні
обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід
оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. З ст. 6
Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про
зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини
обвинувачення.
Суд зауважив, що на стадії попереднього слідства органи, які
його проводили, не надали обвинуваченому усієї наявної у них
інформації, і це не незважаючи на те, що, як виявилось, останній
обрав тактику захисту, яка абсолютно не відповідала пред'явленому
йому обвинуваченню. Більш детальна інформація щодо злочину, у
вчиненні якого обвинувачувався заявник, містилася у матеріалах
справи щодо нього. Заявник отримав доступ до окремих з цих
матеріалів 23 жовтня 1986 року, але лише з вересня 1989 року пан
Маттоціа розпочав фактичне ознайомлення із зазначеними
матеріалами. Однак, на думку Суду, надання обвинуваченому реальної
можливості ознайомитися з матеріалами справи у належний строк не
звільняє слідчі органи від обов'язку негайно і детально
інформувати обвинуваченого про суть висунутого проти нього
обвинувачення. Цей обов'язок повною мірою лежить на слідчих
органах і зобов'язує їх до активних дій щодо інформування
обвинуваченого, Надання лише можливості доступу до матеріалів
справи без акцентування уваги захисту на них не може вважатися
належним виконанням цього обов'язку.
Більше того, під час першого судового засідання дані про час
та місце згвалтування, яке нібито вчинив заявник, були змінені.
Під час другого засідання, яке відбулось менш ніж місяць потому,
з'ясувалися нові обставини, котрі спонукали суд у винесеному у той
же день вироку ще раз змінити дату згвалтування, а також дійти
висновку про не довіру свідкам, які давали покази на користь
заявника. Суд не зробив нічого, щоб дати захисту можливість
перебудувати тактику, оскільки той раптово зіткнувся із абсолютно
іншою версією подій, висунутою обвинуваченням. Таким чином,
єдиною можливістю для заявника виправити своє становище стало
подання ним нових доказів під час розгляду справи апеляційним
судом. Пан Маттоціа звернувся до апеляційного суду з клопотанням
викликати як свідка свого роботодавця. Апеляційний суд відхилив це
клопотання. Пізніше це рішення було підтримано і касаційним судом.
Суд не погодився з такими діями органів правосуддя Італії. На його
думку, докази, зібрані судом першої інстанції, не могли бути
достатніми для апеляційного суду, оскільки підстава обвинувачення
змінилася на тій стадії процесу, коли апеляція виявилась єдиною
можливістю для заявника оспорити нову версію обвинувачення.
Суд усвідомлював той факт, що справи про згвалтування є
об'єктом особливої тривоги суспільства і що у справах, в яких
потерпілими виступають неповнолітні чи інваліди, обвинувачення та
суди стикаються із серйозними проблемами доказування. Однак все ж
таки, з точки зору Суду, ця справа була винятковою. Беручи до
уваги невизначеність формулювань обвинувачення, неодноразові
зміни його підстави, довгий період, що тривав між відданням
заявника до суду і безпосередньо судовим розглядом (більш ніж три
з половиною роки), відносну швидкоплинність самого судового
розгляду, який тривав менш ніж місяць, Суд дійшов висновку про
те, що вимога "справедливості" судового розгляду зобов'язувала
обвинувачення і суд надати пану Маттоціа більш ефективні
можливості для організації свого захисту, наприклад, для виклику
свідків, показання яких підтверджували б його алібі.
Тому Суд ухвалив рішення про те, що права заявника бути
негайно і детально проінформованим про характер та причину
обвинувачення проти нього й мати достатньо часу і можливостей для
підготовки свого захисту були порушені.
Уряд визнав, що строк судового розгляду справи заявника не
був розумним. Суд зауважив, що справа заявника не була складною,
сам пан Маттоціа не спричинив жодної затримки її розгляду.
Насправді ж причиною затримки судового розгляду більш ніж на
половину строку, стала бездіяльність органів влади. Таким чином,
мало місце порушення права заявника на судовий розгляд справи
упродовж розумного строку.
Суд не міг вирішувати питання про те, яким міг би бути
результат розгляду справи заявника за умови забезпечення
останньому належного дотримання вищезгаданих прав. У зв'язку з
цим, він відхилив вимоги пана Маттоціа про відшкодування
матеріальних збитків. Однак Суд, виходячи з принципу справедливої
сатисфакції, присудив сплатити заявнику 270000000 лір як
компенсацію моральної шкоди і 15000000 - як відшкодування судових
витрат (із вирахуванням сум, вже наданих Радою Європи у вигляді
юридичної допомоги).
Надруковано: "Юридичний вісник України" N 31 (319) 4-10.08.2001.
|
